На кресленнях виробів, які піддають термічній обробці і іншим видам обробки вказують показники властивостей матеріалів (твердість, границя міцності, границя пружності, ударна в’язкість, глибина обробки та ін.).
Термічна обробка – сукупність операцій нагрівання, витримування і охолодження виробів із сталі, чавуну і кольорових металів для зміни структури їх і створення у них потрібних властивостей (твердість, міцність, стійкіть проти спрацювання, пружність, пластичність тощо).
Операціями термічної обробки, спільними для сталі, чавуну і кольорових металів є відпал, нормалізація, загартування і відпуск.
Термічна обробка може супроводжуватися хіміко-термічною обробкою.
Термічна обробка з метою уникнення тріщин швів зварних з’єднань середньовуглецевих і середньолегованих сталей – гартування і відпуск, тільки відпуск або відпал з нагріванням до температури біля 780 ˚С.
Загартування – операція термічної обробки, що складається з нагрівання до певної температури, витримування при цій температурі з наступним охолодженням (у воді, маслі тощо). При загартуванні сталі важливо знати її загартовуваність і прогартованість. Загартовуваність показує здатність сталі до підвищення твердості при загартуванні. Сталі, що містять менше як 0,22% вуглецю, мають низьку загартовуваність, і тому, їх як правило, не загартовують.
Прогартованість сталі характерує її здатність загартовуватися на певну глибину.
При загартуванні невеликих деталей може проводитися нагрівання газокисневим полум’ям.
На кресленнях виробів, що піддаються термічній або іншим видам обробки, вказують показники властивостей матеріалів. До них відносяться: твердість за Роквеллом (HRA, HRB або HRC), твердість за Брінеллем (НВ), твердість за Віккерсом (HV), границя міцності σв, границя пружності σу, ударна в’язкість αп та ін. Глибина обробки позначається буквою h.
Величина глибини оброблюваного шару і твердості матеріалу вказуються на кресленні граничними значеннями “від….до”, наприклад: h08…09; 39…43HRC. Якщо дві поверхні виробу піддаються одному виду обробки, а інші поверхні – іншому або захищають її від обробки, то в технічних вимогах можна записати так, як вказано на рис.3,в. Більш доцільно позначати властивості матеріалу вказівками на поличках ліній-виносок біля зображення виробу. Частина деталі, яка піддається обробці, відмічається штрихпунктирною лінією, а при необхідності вказуються розміри, що визначають межі обробки поверхні (рис.3,г). Наприклад, на кресленні зони термообробки деталі із сталі 30ХГСА ГОСТ 4543-71 розшифровується: загартування струмом високої чостоти при температурі 900˚С з відпуском при температурі 540˚-560˚С, глибина прогартовування 0,8…1,2мм; твердість за шкалою Роквелла 50-55 одиниць.
Якщо необхідно відновити зношені деталі і при виготовленні нових деталей застосовують наплавлення. Наплавлення – нанесення за допомогою зварювання шару металу на поверхню деталі (виробу).
Наплавлений шар має структуру із найдрібніших частинок твердих зерен карбідів. В залежності від складу карбідів можна одержати наплавлення з особливими властивостями (стійкість проти спрацювання, кислотостійкість, жаростійкість тощо).
Застосовується електродугове, газове, плазмове і інші види наплавлення. Матеріали для наплавлення – наплавний дріт, електроди, порошковий дріт, литі прутки (дротики), зернисті (порошкоподібні) сплави тощо (див. довідкові матеріали). Твердість наплавленого шару металу – 25-60 HRC.
В промисловості застосовується газополуменеве наплавлення латуні, бронз на стальні та чавунні вироби.
Для позначення місця розташування шва зварного з’єднання застосовують лінію-виноску з однобічною стрілкою та полич-кою.